Втратив ноги, але врятував побратимів — інтервʼю з ветераном ГУР "Наум"

Російські дрони продовжують бути найскладнішим викликом для українських військових. Ветерану ГУР МО з позивним "Наум" дивом вдалось врятуватись на Запоріжжі. Він втратив обидві ноги внаслідок удару, але зміг вивезти екіпаж з небезпечної зони. 

Як звільняли Липці на Харківщині, які виклики постали на Запоріжжі та про реабілітацію після ампутації боєць підрозділу "Артан" розповів журналістці Новини.LIVE Анні Сірик.

Як розпочався ваш військовий шлях? Памʼятаєте свої перші дні на службі?

Мій військовий шлях розпочався у 2024 році. Я завжди казав: "Коли розпочнеться масова мобілізація, я не буду одним із тих, кого закинуть у бусік. Я розумів, що як тільки мова зайде про мене, я візьму і піду добровольцем. Так і сталось. Підписав контракт з "Артан" ГУР МО".  

Спочатку був мінометником. Коли ми розширились, то став займатися бойовою логістикою. Забезпечував свій підрозділ усім необхідним на позиціях. 

Перші дні — це було страшно. Це було страшно, хоча нас і готували. Ми проходили рекрутинг, довго тренувались. Нас максимально наближали до бойових дій, але ти розумієш, що це безпечно. Коли я приїхав перший раз на позицію, це було взагалі небезпечно. Ми приїхали і по нас почав стріляти танк. Зараз я вже розумію, що він стріляв хаотично, а не конкретно в нас. Але, коли ти чуєш це вперше, то здається ніби воно тобі прям під ноги лягає. Було страшно. Далі кілька діб, акліматизація, починаєш розбиратися, де і що летить, стає спокійніше.

Ми знаємо, що ви брали участь в операції на Харківщині. Зокрема, звільнення Липців. Яка там була ситуація?

Наше завдання полягало у тому, щоб гасити мінометним вогнем наступи. Не давати ворогу просуватися та наблазитися до позицій наших штурмовиків. Найбільше нас дратували корови. Якась бабуся тримала 4 чи 5 коров і вони постійно лізли до нас. Це, відповідно, скупчення. Скупчення чогось і аеророзвідка ворога починає розуміти, що це все непросто так. Нас дуже напрягало, але звикли.

Результат операції був доволі успішний. Ми тоді відвоювали близько 400 гектарів нашої української території.

Надалі ви виконували завдання на Запоріжжі. Які задачі постали перед вами там?

Як тільки ми приїхали в Запоріжжя, мої командири і старші побратими між собою обговорили і сказали: "Наумчик, ти вже не мінометчик, ти будеш бойовим логістом. Ось твоя машина. Ось ключі, на, займайся".

У перший же виїзд ми підірвалися. Ми підірвалися на "лепестку". Ми на спущеному колесі виїхали потихесеньку. Однак, це було не так страшно, як коли появилися дрони. Якщо за хвилину не встигаєш розгрузитись, то або мене дрон догоне під час виїзду, або одразу при розгрузці може задвухсотити. Це дуже важко. Хвилина у звичайному життя — це хвилина. Там — це вічність. Доба тут і доба там — це різна доба. Тут можна і тиждень прожити і близько не пережити те, що там людина переживає за кілька годин. 

Ми б хотіли дізнатися історію вашого поранення. Що сталося там, на Запоріжжі?

Там був один відрізок, це десь посередині між Достепногірськом і Кам'янським, де мене завжди чекав дрон "ждун". Як тільки я повертаюся, він посередині взлітає і починає за мною ганятися. Перед цим три рази я втікав від нього. На четвертий раз — не вдалось. Щоразу на одній і тій же точці, плюс-мінус 50 метрів різниці. Втекти по полю — дуже складно, тому що, якщо ти встигнеш зреагувати, то не встигне зреагувати твоя машина. Ти не встигнеш з колії випрягнути, ти не зможеш розігнатися так, як це можливо на нормальному покритті.

Це була четверта ранку. Я здійснював ротацію своїх хлопців і треба було забрати двох суміжників. Нас було семеро. Туди нас, як завжди, запустили, "ждуна" не було. Коли повертались я чую, що хлопці з кузова починають стріляти. Я, звичайно, також "навалюю", але там залишається короткий відрізок і поворот. Мені в нього треба вписатися, тому я мав затормозити, бо інакше не влізу. Вилетів би у "колючку". Я тільки приторможу і чую "хлопок". У мене починає свистіти голова, майже перестаю бачити, відчуваю, що кров по обличчю починає тексти. Я спробую вижати щеплення, а щеплення немає. Я доторкаюсь рукою, а ноги немає.

Я навалюю, стахометр пригає. Газ у підлогу, третя передача і настає світанок. Я знаю, як сонце встає на Запоріжжі. Чи є міни у полі, чи немає — невідомо, а те, що за нами летить наступна "фпвішка" — факт. Максимум 2-3 хвилини і вона вже буде біля нас. Прижмурився, газ у пілогу і полетів до девʼятиповерхівок. Близько 2-3 км я так проїхав і впервся. Хлопці кричать: "Наум, поїхали, поїхали". А кажу: "Ми вже приїхали, десант, у мене ніг немає". Хлопці вибігли, а я ще в машині задумався, чи вилазити, чи ні... Чи кому я вже такий безногий потрібен? Я вже тоді зрозумів, що справи у мене не добрі. Потім я згадав про сімєю, про сина, про дружину і ползком через пасажирську сидушку. Хлопців ходячих ледве не догнав з криками: "Мене забули, мене заберіть". 

Повезло, що це був противотанковий снаряд, не осколочний, а кумулятивний, що мені ноги не відірвало, а відпалило. Більш-менш рани позапікало і не було сильної кровотечі. Після цього ми залізли у підвал. Як тільки ми були там, одразу прилетіла наступна ФПВ. Тобто, якщо б я став посеред поля, там по нас вдарили. Скоріш за все нас би накрило. Навіть без ніг я зміг хлопців вивезти.

Після втрати ніг ви вже пройшли курс лікування, реабілітації та протезування. Можливо памʼятаєте свої відчуття, коли знову вперше стали на ноги?

Мені тоді дали протези поміряти. Я тоді пройшовся, хоча і не мав, бо розумів, що найближчий час мені їх ніхто не дасть. Це були неймовірні емоції, але я не зміг достатьньо насолодитися цим моментом. 

Протезування у мене минуло дуже швидко. У середньому цей курс триває близько 2 місяців, я пройшов його за три тижні. Фізіотерапевт був шокований. Але проблема у чому? Я дуже довго не міг до цього шляху дійти. Здебільшого хлопці встають на протези через 3-4 місяця після поранення. Я чекав вісім, тому що дуже довго не могли зажити ноги. Ззовні все загоювалось, а всередині не могла зарубцюватись кістка. Постійні крововиливи, три реампутації, остеофіти. Все це заважало, щоб я побачив протези. 

Вперше я встав за місяць до Нового року і вирішив, що на свято приїду додому до сина на протезах. Це давало мені сили вчитись ходити через "не хочу", через біль. Щовечора я приїздив з занять у процедурний кабінет і мені кололи знеболювальне. Ноги були сині. 29 січня я приїхав додому вже на протезах. 

Ми знаємо, що зараз ви відкрили збір на протезне коліно Genium x4. Воно коштує 1 400 000 грн. Розкажіть нам, як воно може покращити ваше життя?

У мене протез звичайний, механічний. Він дає хмогу мене стояти горизонтально, але не дає моєливості жити повноцінно. Електронний протез Genius X4 зробить мне більш мобільною людиною. Я зможу сходити в басейн, інші хлопці-ветерани бігають, катаються на велосипеді. Це дасть можливість мені спокійно спускатися по сходах без милиць. Я потребую цього протезу, щоб повернутися до активного способу життя.

Редакція Новини.LIVE закликає підтримати нашого захисника. Подякуйте воїну за захист та долучіться посильним донатом! Це можна зробити за посиланням.

Номер картки банки: 4874 1000 2428 1944

Нагадаємо, в Україні запустили проєкт "На досвіді", який пропонує ветеранам стати інструкторами на час рекрутингу. Також ми розповідали, як українська збірна ветеранів готується до змагань у США.